Ми домовилися про зустріч на вихідних із українцем. Ні Іринка, ні я гадки не мали як проведемо цю суботу. Провели ми її в містечку Tapalpa та його околицях. Але про все по порядку. Почну із того що на вихідних ми практично не сидимо вдома, хоча бувають і такі дні, а вирушаємо на пошуки пригод. Ми в Мексиці - тому інакше ніяк. Цього разу в наші плани ввійшов невеликий базарчик із раритетними речами. Якби могли, чесно, купили б там усе. Ми багато обговорювали як нам подобається кожна дрібничка. Почувши нашу розмову до нас підійшов дрібний сивий дідусь і запитав чи ми часом не з Німеччини. Нас тут часто сприймають за французів, німців. Ми гордо, як і всім, відповіли що ми з України. Дідусь здивувався, маючи наувазі що далеко ми залетіли від рідної країни. Говорили з ним ще багато про що. Аж раптом наш новий знайомий згадав що знає одного українця, який живе тут у Гвадалахарі. Усмішка на наших обличчях помітно розтягнулася і ми почали розпитувати деталі. У відповідь отримали ще декілька порцій інших історій аж поки дочекалися зачіпки. Виявилося що звати його Сава і він працює в симфонічному оркестрі в театрі Dellogado. Дідусь був поважних років, тому повірили ми йому не одразу - надто часто перестрибував із теми на тему, аж поки не перевірили інформацію. Зайшли ввечері на сайт "Filarmonica de Jalisco" і знайшли там сторінку про концертмейстра SAVA LATSANICH. В мексиканських друзів дізналися коли найближча подія в театрі за участю оркестру. Це була вситава. Ми прийшли завчасно і попрямували до бокового входу в театр, з боку сцени, куди входять музиканти та актори. Побачили там одного із музикантів, який був повернутий спиною в нашу сторону та розмовляв по мобільному телефону. Як тільки почули українські слова - радості не було меж. Не бачити і не чути нічого українського три місяці - не просто. Зрозуміли що це Сава. Дочекавшись завершення розмови підійшли до нього і привіталися. Розмовляли не довго, адже мала починатися вистава. Сава дістав біля кас нам два квитки і ми вперше попали на мексиканську оперу під симфонічний оркестр. Так ми і познайомились. Пізніше дізналися що означає концертместер - керівник групи музикантів, найбіль досвічений та обдарований виконавець серед них. Ще трохи згодом побачили як Сава на початку вистави налаштував весь оркестр та як майстерно грав на своєму інструменті - скрипці. Гордість за земляка переповнювала душу і ми зрозуміли що знайшли не звичайного українця.

Зустрічалися після того ми часто. Але зараз мова піде про те як ми прийняли від нього запрошення і всі разом вирушили за 110км від Гвадалахари, в містечко Tapalpa та його околиці. Виїхали на трасу за містом. Нас супроводжували мексиканські краєвиди.

Це були гори, гори, гори... навколо, а вся поверхня між ними незвичайно рівна.

Дехто із знайомих зателефонував Саві і ми зупинилися на узбіччі щоб він завершив розмову. За хвилину до нас наблизилося авто місцевих копів. Досвід(українскьий) підказував що слід чекати неприємних емоцій. Але яке було здивування коли ми дізналися що міліціонер під'їхав до нас тільки для того щоб вияснити чи все у нас гаразд. Ми були далеко за містом і зупинки на узбіччі траси, де немає нічого не є звичними.

Незвичними для нас виявилися плантації кактусів. Їхні плоди тут використовують для приготування салатів, мармеладу...

Трохи далі по дорозі ми побачили парники. В одному із них вирощували смачну малину. Купити нам її не вдалося, бо продають вони її тільки оптом і знайти її можна в сусідніх містах на базарах. Але жменю малини щоб скуштувати ми все ж випросили. На смак точнісінько як наша.

А це фото особливе. Символізує собою свободу, яку отримуєш відкриваючи для себе нове. Ніколи не сидіть на місці дозвольте собі подорожувати і дивитися на речі з більшої висоти розуміння. (текст скопійований із цього поста

Екскурсія Гвадалахарою

Далі по дорозі зустрічаємо дерево, яке символізує собою нелегку долю кактусів. Вони ростуть, ростуть,... виростають до розмірів дерева. Потім сохнуть і вмирають.

Оце якраз цю історію про кактус я й слухаю.

З рівної поверхі між горами ми виїхали і вибралися на одну із вершин. Вершина незвичайна. З неї стрибають парашутисти і летять аж до протилжених гір, якщо є достатній вітер.

Фото з Іринкою на пам'ять про цей дивовижний краєвид.

Поки милувалися красою гір, знайшли собі нового друга. Це чорний пес, який залюбки ставав із нами на фото.

Ми дуже часто бачимо як тут літають хижі з великим розмахом крил птахи. Одного із них побачили зблизька.

Як розповів нам Сава, це місце для одного індіанського ритуалу.

Це агава, з якої роблять текілу. І як видно на фото їй не один рік.

Неподалік Tapalpa є місце, яке називається Las Piedrotas. Це велетенські каменюки розкидані по невеликому периметру. Саме туди ми продовжили наш маршрут.

На вході до території знаходиться вивіска з надписом "Por aqui pasan las personas mas importantes del mundo" (тут проходять найважливіші у світі люди).

Між каменюками ростуть кактуси з плоскими листками. Їхні плоди називаються pitaya і бувають різних кольорів. Недавно купили собі чи то варення чи то джем зроблений з них, смакує неймовірно.

Це гілка такого кактуса.

А зараз декілька фото з території.

Це справжній мексиканський ковбой, який за символічну ціну дасть проїхати на коні.

На виході з території, напроти через дорогу, за нами спостерігали такі корови.

Нарешті ми заїхали в Tapalpa, де трохи прогулялися і зайшли в місцеве кафе пообідати.

На вітрині місцевого магазину помітили улюблену нами місцеву модель авто Volkswagen Beetle вироблену з дерева.

День помалу підходив до кінця, тож ми сіли в машину і попрямували до Гвадалахари. По дорозі зупинилися на декілька хвилин подихати свіжим повітрям хвойного лісу, де Іринка отримала в подарунок таку гілку із шишкою. Так заершувався чудовий день повний емоцій та вражень. Дякуємо нашому новому другу Саві. Українці у світі єднайтеся!