Цей пост з'явився внаслідок екскурсії містом, в якому ми живемо вже два місяці. Почалося все з того що ми зібралися піти в центр щоб взяти собі якийсь тур по Гвадалахарі. По дорозі туди в кадр попав один із безлічі місцевих соборів:

Як виявилося вартість туру включала в себе дві поїзкди по місту. Одна із них це тур до частини міста Tlaquepaque. Інша - поїздка безпосередньо Гвадалахарою. Автобув на якому ми вирушили в Tlaquepaque виглядав отак. На фото видно як мексиканці готові допомогати один одному.

Поїздку ми почали із центру міста, де на головній площі є монумент, який називається Miguel Hidalgo y Costilla. Він стоїть на кожній головній площі мексиканського міста, розірвані ланцюги на руках символізують звільнення від рабства (одна з найбільш значущих подій в історії Мексики).

Далі проїжджаємо повз будинку на балконі якого стоять лицарські обладунки.

Трохи згодом зупиняємось біля військового музею. В автобус забігає один із військових та іспанською починає всім розповідати чому варто відвідати той музей.

Про сітілайти тут ніхто не чув, тому афіші та анонси малюють фарбами прямо на стінах (спеціально для цього призначених).

Супутникові антени трохи відрізняються від тих що стоять на українських будинках:

А ці два фото - продовження історії "собака на мексиканській хаті":

Місцями вулиці виглядають досить навіть круто:

В автобусі ми їхали на другому поверсі без даху. Екскурсію слухали англійською через навушники:

Одне із міських графіті:

Це фабрика по виробництву текіли (скажу чесно, в місті Текіла фабрика краща):

По вивісці кафешки видно, що ми уже в Tlaquepaque. Цю частину міста ще називають San Pedro Tlaquepaque. Це маленьке містечко, яке в міру росту Гвадалахари стало його окраїною.

Один із торгових комплексів всередині містечка (магазини, кафе).

Arcos de Tlaquepaque - арка, яка стоїть на в'їзді до Tlaquepaque.

Monumento a los Niños Héroes - пам'ятник дітям-героям, які були студентами військової школи і намагалися зупинити наступ американської армії в Мехіко, в резутьтаті чого всі загинули (щось схоже на героїв Крут).

Mariachi, mariachi... mariachi - скрізь ці надокучливі музиканти... Це такий тип людей, які вміють грати на музичних інструментах. Одним із них пощастило і мають постійну роботу, інші ж тиняються вулицями, ресторанами, пляжами і переривають ваш спокій впертою пропозицією зіграти вам пісню. Але голос у них нажаль не цукор, тому доводиться відмовляти, дуже часто відмовляти ))

Вулиці в Tlaquepaque не широкі. На одній із них продають сувенірну продукцію:

А так виглядає балкон на розі двох вулиць:

Вся величезна Гвадалахара розташована між горами, а так як Tlaquepaque її передмістя, то й до гір тут недалеко:

Такі кафешки, своїм зовнішнім виглядом, аж просять до них зайти:

Номерний знак на будинку вулиці Juarez:

Так як любов до черепів і скелетів від мексиканців нікуди не забереш, то доводиться часто їх зустрічати, навіть днями знаходили в магазиці солодощі у вигляді черепів:

Тотем в одному із двориків:

Ще один елемент декорації того ж дворика:

Поруч цього дворика, неподалік є сувенірний магазин:

Через дорогу на тротуарі чекає таке чудо:

А за ним і ще одне:

Якщо пройтися трохи вперед, то зліва з перехрестя видно собор, низ якого зроблений із каменя-піщаника (пісковика), а верх уже збудований на сучасний лад:

Проходимо по вулиці попри ще одну сувенірну крамницю:

А це картина на стіні тієї ж вулиці, викладена із плитки і присвячена тим же черепам-скелетам:

Ще декілька кроків уперед і попадаємо на незвичний магазин. Це його вітрина:

Всередині купа всього на любий смак:

Це вже інша зала, того ж магазину:

Знову черепушки...

Знову Mariachi...

Дійшли до цетру Tlaquepaque:

Зустрічали вже декілька будинків із такими дахами. Поки що незрозуміло чому саме такі, але на деяких із них бачили шестикутні єврейські зірки:

Про ці пам'ятники нам поки що нічого невідомо.

Поки на шляху авто горить червоний сигнал світлофору, не дорозі стаються справжні дива. Нав'язливі мексиканці й тут себе проявили:

На авто без довзолу вилізуть, помиють і будуть клянчити пару песо:

Проїхали повз цирк:

А це фото особливе. Символізує собою свободу, яку отримуєш відкриваючи для себе нове. Ніколи не сидіть на місці дозвольте собі подорожувати і дивитися на речі з більшої висоти розуміння.

Ще один собор в центрі міста.

Перед ним стоянка карет, на яких можна прокататися містом.

Людна площа справа від собору.

Кінь однієї із карет, щось мені здається що то в нього на голові штука якою витирають пелюку ))

Так виглядає одна із карет на яких вишивають мексиканці:

Це вже центр. Як казала одна людина - правила руху тут для слабаків. Хто як хоче так і їде.

Малюнок на будинку схожий на ті, які в СРСР робили на школах та будинках культури.

Секонд хенд прямо в центрі.

Висулька в центра міста із написом "Jalisco(назва штату центром якого є Гвадалахара) це мило".

Табличка із назвою вулиці "16 вересня". Є у кожному місті, бо ця дата - день незалежності.

Пішоходний перехід в центрі, а на фоні екскурсійний трамвайчик.

Хто дивився відео в цьому пості той зараз знатиме що на ньому було. Називається це Papantla - ритуальний танець-гра у індіанців Месоамерики. 5 учасників(воладорес) у костюмах, що імітують птахів, знаходяться на круглому майданчику що обертається і встановлений на вершині стовпа. 4-ро прив'язані до майданчика довгими тросами і стрибають із нього, здійснюючи політ по колу, в той час як 5-ий грає на флейті.

Гарний будинок в центрі.

Людна площа на вихідні.

Герб на вході до одного із будинків.

Будвлі університету Гвадалахари.

Стіна біля університету, де корова є рельєфним елементом і висить у повітрі перпендикулярно до стіни.

Виїжджаємо із центру і їдемо повз вулицю Чапультепек, яка має безліч нічних ресторанів та клубів, де проводять свої вихідні місцеві мексиканці.

Вперше побачили тролейбус на вулицях міста. Це був єдиний тролейбус який ми тут помітили.

Арка Гвадалахари, про неї можна почитати в одному із постів тут.

Квітковий вхід в кафе біля Мінерви.

Мінерва - пам'ятник римській богині Мернерві. Усередині пам'ятника є кілька джерел води, оточений він рослинами агава, які є типовими для місцевості (з них виробляють текілу, детальніше про текілу буде в одному з наступних постів).

Залізнодорожний переїзд неподаік Мінерви. Кожного дня їдемо повз нього з дому до офісу на маршрутці ("Bus from the hell", "Машина смерті"). Коли час пік у місті, то часто стається так, що багато транспорту. Їхати по правилам ніхто не хоче, тому всю дорогу плетуться один біля одного і якщо хтось виїжджає на переїзд то вперед не проїде, бо нема куди, і назад не повернеться, бо ззаді вже прилипла інша машина. Так одного разу сталося із нами, коли повна маршрутка людей опинилася на коліях, а за метрів 50 сигналить потяг про те що ситуація небезпечна і треба швидко з'їжджати із колій. Маршрутник і в свою чергу почав сигналити аби його хоч трохи пропустили вперед. У нас очі на лоба! Виявляється то звична справа, коли транспорт через корки в місті зупиняється на колії, а потяг на них сигналить. Як ми дізналися потім, через це швидкість потягу на тій частині невелика, спеціально щоб встигнути загальмувати, якщо хтось зупиниться на колії.

Це вже вулиця Lopez Mateos Sur і найвищі у місті будівля - готель Riu Plaza.

А це наше відображення в його першому поверсі.

Це фонтан, в середині круглий символ із багатьох елементів, точно такий є на брелку із ключами. Що то є і що означає нам поки що невідомо.

Автоцентр дуже популярного тут Chevrolet йде у ногу із часом - трансформер на вході.

Один із найгарніших тут будинків.

Ще один собор.

Повернулися знову у центр. Екскурсійний автобус:

Балкон будинку в центрі.

Так виглядав наш автобус.

Ще один крутий міліцейський Dodge.

На одній із центральних площ якийсь бородатий дядько практикує масаж.

День завершився в китайському ресторанчику такими стравами.

Наразі все. А в наступних постах буде: "Подорож до Puerto Vallarta та островів Marietta", "Екскурсія по круглим пірамідам Guachimontones", "Подорож до міста Tekila та екскурсія по фабриці де виробляється напій Текіла".